Жертва для велетня

Село тремтіло від напруження, коли сонце схилялося до заходу. Жителі, вдягнені в простий грубий одяг, зібралися на головній площі, їхні обличчя викривляли змішані почуття страху й зачарування. У центрі уваги стояла молода дівчина на ім’я Ліра, з волоссям, заплетеним у хитромудру косу, яка контрастувала з її блідою, напруженою шкірою. Її великі темні очі блищали від сліз, коли священник у чорному плащі зв’язував їй руки товстою мотузкою.

– Це жертва для велетня, — прошепотів священник, і його голос луною рознісся площею. — Без неї він знищить наше село. Без неї загинуть наші діти.

Коли священник закінчив говорити, повітря пронизало низьке хрипке гарчання. Натовп завмер, а серця в грудях забилися швидше. Із темряви виринула величезна постать — огр зі шкірою, темною, мов ніч, укритою шрамами й ороговілими наростами. Його жовті, наче полум’я, очі вп’ялися в Ліру, а губи розтяглися в чомусь, що могло бути усмішкою.

– Вітаю, красуне, — прохрипів огр, і його голос сколихнув землю. — Я чув про тебе. Кажуть, ти найвродливіша в усьому селі. Це правда?

Ліра смикнулася, але мотузки міцно тримали її. Її дихання почастішало, коли огр наблизився, а його подих огорнув її обличчя теплом і запахом землі. Натовп затамував подих, спостерігаючи за кожним його рухом.

Огр простягнув величезну долоню й підняв підборіддя Ліри, змушуючи її подивитися йому в очі. Його пальці були холодними, але дотик — напрочуд ніжним. Якусь мить вони дивилися одне одному в очі, і в його погляді було щось таке, від чого Ліра відчула дивний трепет.

– Я роздягну тебе, — пробурмотів огр, і його голос тепер був нижчим, більш загрозливим. — А потім зроблю з тобою все, що захочу. Ти розумієш?

Ліра не відповіла. Її тіло заціпеніло, коли огр почав розв’язувати мотузки. Кожен його рух був повільним, цілеспрямованим, а очей він від неї не відводив. Коли розв’язався останній вузол, огр схопив її за плечі й розвернув спиною до себе.

Натовп зітхнув, коли огр почав розстібати її сукню. Тканина впала на землю, оголивши тіло Ліри. Огр вдихнув, а його долоні ковзнули вздовж її спини, залишаючи по собі гусячу шкіру. Ліра застогнала, коли його пальці стиснули її стегна, але не намагалася вирватися.

– Дивіться, — гаркнув огр, і його голос рознісся площею. — Ось жертва. Ось чого я хочу.

Його рухи стали жорстокішими. Він схопив Ліру за волосся, змушуючи її стати навколішки. Її тіло тремтіло, але очі блищали сумішшю страху й… збудження. Огр штовхнув її на коліна, а потім різко увійшов у неї, викликавши крик болю й насолоди.

Натовп застогнав, а дехто почав перешіптуватися. Огр ритмічно рухався в ній, його тіло блищало від поту, а кожен поштовх був схожий на удар молота. Ліра, спочатку опираючись, згодом почала піддаватися. Її стогони стали голоснішими, а пальці вп’ялися в землю.

Коли огр скінчив, він опустився на неї, важко дихаючи. Його серце билося, мов барабан, а подих огортав її шию. Якусь мить вони так і лежали, з’єднані, а потім огр підвівся, усе ще тримаючи її на руках.

– Ходімо, — прохрипів він, і його голос тепер був лагіднішим. — Підемо до моєї печери.

Ліра не протестувала. Коли огр підняв її на руки, вона притулилася до нього, дивно почуваючись у безпеці. Натовп розступився, і вони пішли в темряву, залишивши по собі шепіт і напруження.

У печері було темно й волого, але Ліра не відчувала страху. Огр поклав її на землю, а потім сів поруч, уважно спостерігаючи за нею. Його очі тепер були лагіднішими, а губи ледь розтулилися, ніби він хотів щось сказати.

– Я не покину тебе, — нарешті пробурмотів він. — Ти моя.

Ліра не відповіла одразу. Її тіло все ще тремтіло від недавнього акту, але в її серці народжувалося щось нове — бажання. Бажання залишитися з ним. Бути його.

Коли огр поворухнувся, Ліра посунулася ближче. Його долоня торкнулася її щоки, і вона заплющила очі, відчуваючи, як її опір тане. Вона знала, що вороття вже немає — і що зовсім цього не хоче.

В обіймах чудовиська

Огр схилився над нею, і його подих огорнув її губи. Ліра відчула, як його пальці вплітаються в її волосся, ніжно, але наполегливо притягуючи її обличчя до себе. Їхні губи зустрілися в поцілунку, який водночас був диким і ніжним — сповненим сили, але також чогось такого, чого Ліра не могла назвати. Його язик ковзнув по її губах, і вона інстинктивно відповіла, відчуваючи дедалі сильніше бажання.

Коли він відсторонився, Ліра подивилася йому в очі й уперше побачила в них щось більше, ніж саму лише загрозу. Там було бажання, але також… щось схоже на турботу? Вона не була певна, але цього вистачило, щоб її серце забилося сильніше.

Огр ледь усміхнувся, побачивши її реакцію. Його руки рушили вниз, ковзаючи її тілом — від шиї через груди до стегон. Ліра тихо застогнала, коли його пальці торкнулися її грудей, а потім стиснули їх, викликавши хвилю насолоди.

– Ти цього хочеш, — пробурмотів він, радше стверджуючи, ніж запитуючи. — Ти хочеш мене.

Ліра не відповіла, лише кивнула, відчуваючи, як у її жилах розгорається вогонь. Огр нахилився, щоб знову її поцілувати, цього разу глибше, пристрасніше. Його язик досліджував внутрішній бік її рота, а вона відповідала, притягуючи його ближче. Їхні тіла сплелися в обіймах, і вона відчула, як його чоловіча сила твердішає, тиснучи на її стегно.

Огр перервав поцілунок, щоб подивитися їй в очі. Його погляд тепер був сповнений жару, а в голосі, коли він знову заговорив, звучала обіцянка.

– Ти будеш моєю, — тихо, але владно сказав він. — І благатимеш про більше.

Ліра не протестувала, коли огр перевернув її на спину. Його тіло притиснуло її до землі, і вона зітхнула, відчуваючи його вагу та силу. Його руки блукали по її тілу, відкриваючи кожен сантиметр і викликаючи тремтіння. Діставшись її грудей, він легенько стиснув їх, і вона застогнала, вигинаючись дугою.

Огр усміхнувся, побачивши її реакцію. Його губи опустилися вниз, цілуючи її шию, ключицю, а потім груди. Він ніжно посмоктав їх, а потім сильніше, викликаючи хвилі насолоди. Ліра звивалася під ним, стогнучи дедалі голосніше, а її руки стискалися на його плечах.

Коли огр спустився нижче, цілуючи й облизуючи її живіт, Ліра відчула, як її низ живота стискається в очікуванні. Його язик торкнувся її клітора, і вона скрикнула, вигинаючись ще сильніше. Огр продовжив, його рухи були точними й упевненими, а вона відчувала, як її тіло палає.

– Так, — прохрипів огр, відчуваючи, як її м’язи стискаються навколо нього. — Так, саме так.

Ліра скінчила, тремтячи під ним, а він увійшов у неї одним глибоким поштовхом, викликавши ще один крик. Їхні тіла рухалися в дикому ритмі, і вона відчувала, як його чоловіча сила наповнює її, розтягує, доводячи до божевілля. Кожен поштовх був наче удар, але водночас і пестощі — суміш болю та насолоди, від якої вона кричала, благаючи про більше.

Огр востаннє глибоко увійшов у неї, а потім опустився на неї, важко дихаючи. Ліра міцно обійняла його, відчуваючи, як його серце б’ється в ритмі з її власним. Вони лежали так, сплетені, доки нарешті огр не підняв голову й не подивився на неї.

– Ти моя, — повторив він, цього разу ніжно. — І я ніколи тебе не віддам.

Ліра усміхнулася, відчуваючи, як сльози щастя котяться її щоками. У його обіймах, у цій темній печері, вона була в безпеці — і вільна.

Огр міцніше пригорнув її, а вона заплющила очі, знаючи, що це її місце. Її дім. І що вона буде тут із ним назавжди.